субота, 25 березня 2017 р.

Хочете бачити Ісуса – злізьте з дерева.

(Нарис проповіді пастиря Дмитра Дідківського)

І, ввійшовши Ісус, переходив через Єрихон.
І ось чоловік, що звався Закхей, він був старший над митниками, і був багатий,
бажав бачити Ісуса, хто Він, але з-за народу не міг, бо малий був на зріст.
І, забігши вперед, він виліз на фіґове дерево, щоб бачити Його, бо Він мав побіч нього проходити. А коли на це місце Ісус підійшов, то поглянув угору до нього й промовив: Закхею, зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм! І той зараз додолу ізліз, і прийняв Його з радістю.
А всі, як побачили це, почали нарікати, і казали: Він до грішного мужа в гостину зайшов! Став же Закхей та й промовив до Господа: Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо.
Ісус же промовив до нього: Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й він син Авраамів. Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!
 (Від Луки 19:1-10)


                                Слава Ісусу Христу!
Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі в Господі брати і сестри! Діти часто порівнюючи свій ріст з ростом дорослої людини, вдаються до різних хитрощів. То вони стануть навшпиньки, щоб хоч трішки бути вищими, то  вилізуть на стілець перед дзеркалом і мрійливо любуються, які вони будуть високі коли виростуть. Час спливає. Діти стають дорослими, й часто займають різні високі посади, але чомусь і на далі хочуть бути хоч трішки вищими на зріст. В гардеробі в їх з’являється взуття на високих підборах та каблуках. Мабуть так на їхню думку їм краще дивитися на світ, та й іншим, на їхню думку так краще їх розгледіти.
  
Закхей, про якого ми читаємо в євангельському читані займав на той час високу посаду, він був старшим над митниками, його завданням було збирання налогів для римської імперії. В ті часи теж процвітала корупція і не дивно що євангеліст Лука описуючи його зазнача,є що він був багатий. Він як і годиться старшому над митниками був гарно проінформований про все що відбувається в місті. І тому прихід Ісуса Христа не міг його не зацікавити. Євангеліст Лука пише: «бажав бачити Ісуса, хто Він». «Хто Він, той Ісус що уздоровив сліпого при вході в місто? Ще й той сліпий, якого Він зцілив, назвав його Господом. Тай й в інших містах теж зробив багацько чуд» - можливо такі думки підштовхували його побачити Ісуса. Але Лука не звертає нашу увагу на цьому. Лише, що, бажав бачити Ісуса, хто Він й далі наголошує але з-за народу не міг, бо малий був на зріст. І, забігши вперед, він виліз на фіґове дерево, щоб бачити Його. Він хотів побачити Ісуса, але наш Спаситель Сам побачив його і не тільки побачив а й звернувся по імені А коли на це місце Ісус підійшов, то поглянув угору до нього й промовив: Закхею, зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм! Закхей чує голос Ісуса і злазить з дерева. В нього замість відчуття цікавості хто Він, з’являється відчуття радості. Бо Ісус, Той хто бачить наші серця, якого люди називають Господом, побачив в його серці каяття і пробачив йому його гріхи. Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й він син Авраамів. Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло.
Ісус вже не дивиться на Закхея якому люди «заважали» бачити Його. Він дивиться на нього як на Закхея, який хоче служити людям. Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо.

  
Дорогі в Господі брати і сестри! Іноді ми стаємо подібні до Закхея, який виліз на дерево. Ми думаємо, що нашого духовного росту мало, щоб побачити Ісуса Христа і теж «вилазимо на дерево». На дерево власного Я. Вилізши на яке ми наче говоримо Господу, що ми кращі за інших людей. Що, подивись Господи, ці всі люди заважають мені бачити Тебе. В таких випадках наш люблячий Господь, Спаситель і Викупитель, як і Закхею, промовляє до нас: «зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!»  Й через апостола Павла: «Чи не знаєте ви, що ви Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває?» (1 до Коринтян 3:16) І ми як і Закхей приймаємо Його з радістю. Й Ісус так само як і до Закхея звертається до кожного з нас по імені і промовляє: «Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й він син Авраамів. Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!» Наш люблячий Господь як і Закхея «знімає нас з дерева», щоб ми теж кожен на своєму місті і при своїй посаді служили один одному.
  

Дорогі в Господі. В парку який зараз носить ім’я Миклухо-Маклая, біля закиненого літнього кінотеатру росли дерева на яких родили білі шовковиці. В дитинстві з друзями ми частесенько вилазили на ті дерева щоб поласувати шовковицями. Потім ми перелазили на дах кінотеатру і могли годинами дивитися в бік де колись був екран і розповідали один одному сюжети фільмів які бачили напередодні в іншому кінотеатрі чи телебачені при цьому міркували як би нам було добре звідціль дивитися кіно.  Одного разу коли ми вкотре вилізли на дерево і вже хотіли перелазити на дах ми почули голос  кіномеханіка, який прийшов по якимсь своїм справам: «Хлопці, якщо хочете побачити  кіно, то вам потрібно спершу злізти з дерева». Друзі. Не завжди високі каблуки чи дерева дають нам змогу краще щось побачити. Іноді щоб щось побачити потрібно злізти з дерева. Хочете бачити Ісуса не «сидіть на деревах». Ісус показує нам себе в Слові Божому і Таїнствах.І не лише показує а й дарує нам радість прощення і вічне життя. І хай Йому за це буде слава на вікі віків. Амінь. 

...

Люблю відшукувати різні подарунки природи. Ось один із них трапився в парку м. Ніжин.

Зима.

Возращение ушедшего в осень.

Золотая листва,
Мне окутывает  ноги.
Я по парку иду,
Никуда не спеша.
Все смотрю звездопад.
Жаль, он виден не многим.
На небе тучи,
Звездный дождь
Показать не спешат.
Золотая листва,
Мне окутывает ноги.
Ветер хлещет в лицо,
Словно в дом, загоняя меня.
Я ушел в листопад.
Я открыт, но не многим.
Наслажусь и вернусь.
Не тревожьте меня.
Я ушел в листопад.
В осень я растворился.
Весь промок и прозяб,
По алее идя.
Пусть там где-то вдали,
Костер искрится.
Лишь домашний очаг
Обогреет меня.
Возвращаюсь домой,
Осенью насладившись.
Пусть искрится костер.
И не гаснет звезда.

P.S. Говорят, когда на небе падают звезды,
То нужно загадать желание.
 И оно обязательно сбудется.
Пусть Ваши желания не зависят от звезд.
И пусть они обязательно исполнятся.  
               18.11.2008 год.

Последняя - первая осень.

За мотивами Ю. Шевчука "Последняя осень"
Последняя осень
Стать первою может.
И пусть Господь нам
В этом поможет.
ПОЭТЫ, мы все –
Божии дети.
За каждое слово,
Пред Ним мы в ответе.
У всех в нас в душе
Весна играет.
И пусть она нас
Всегда вдохновляет.
Последняя осень
Не скоро настанет
И каждый из нас
Свой след оставит.
Мы на вершину
Возносим слова.
И пишем стихи
Все снова и снова.
Ведь лучшие песни
Еще не допеты.
Значить есть стимул.
ПИШИТЕ ПОЭТЫ.
Последняя осень
Стать первою может.
И пусть Господь нам
В этом поможет.
29 сентября 2008 год.

Думки в дощ.

Дощ.
Немов сльози.
Покриває обличчя землі.
Осінь.
Хустинкою жовтих листочків
Їх витирає.
Юність. 
Мою сивина покриває. 
Старість.
Далеко ще, Але вже шкутильгає. 
Вітер. 
На озері човен гойдає. 
Думки. 
Мої десь по хмаринках  блукають.
Все безупинно весну шукають. 
Вечір Настав – свічки запалають. 
Й все знову стане затишним.
 Ніщо не може засмутити Серце романтика. 

P.S.Щоб не шукати весну, Вона повинна жити в наших серцях. А дощ лише змиває бруд із землі. Як душ змиває її з нашого тіла.
                 Дмитро Дідківський
                  22.09.2008 рік.

Мамо.

Мамо, скільки раз
Дощем капали сльози.
Із хмаринок Ваших очей.
Скільки раз, чекали на порозі,
Ви мене із зоряних ночей.
Я завжди вертався
Вранці рано.
Ви кричали на мене
Як могли.
Ви пробачте мене мамо,
Що не усвідомлював тоді вини.
       Дмитро Дідківський
            1998 рік.

Чорний крук.

Скільки будеш літати ще
Чорний крук,
Над землею наших
Батьків, дідів, прадідів?
Скільки будеш клювати ще
Їх тіла, та нащадків їх?
Досить з них знущань
Голодоморів, війн усіх.
Досить вже.
Повертайсь назад
У своє гніздо,
У країну зла.
Настали наші часи.
Твоя пора пройшла.
Хватить сил у нас.
Дати всім відсіч.
Хто під кнутом своїм
Бачить нашу Січ.
Вже в кайдани нас не взути,
Та не закувати.
Буде й над нашим краєм
Голубка літати.
Соловей в гаю співати,
Й жайворонок в полі.
Тисяч років накує
Нам зозуля волі.
Будемо на своїй землі
Ми господарювати.
Доля нам посміхнеться,
Й Україна мати.
Дмитро Дідківський.
1998 рік.

Гумором по кандидатам.

Кандидат в нардепи по російські
Чомусь розмовляє.
Знехтував він рідну мову,
А може й не знає.
Життя нам солодке,
Й гарне обіцяє.
А в мріях Тризуба
Орлу продає.
Нас в кайдани знову
Хоче нас він взути,
Та цього ніколи
Уже не бути.
Нас вже обманули
Ходимо голодні.
Та віримо скоро
Вийдемо з безодні.
Поки Бог є в Небі
Вірою живемо.
Й у Верховну Раду
Найкращих оберемо.
Тих хто любить свій народ
Й Неньку Україну,
Мову свою рідну,
Й пісню солов’їну.
А тих хто промовляє
Московську промову.
Не пустимо в депутати,
Відправимо в школу.
Хай вивчать спершу
Українську мову.
А може хай їдуть в Лос Вегас
Працювати й жити.
Там потрібні такі промовці
Рулетку крутити.
Дмитро Дідківський.
    27.02.1998 рік.

Павутина.

Зажурилась рідна мати. Ненька Україна.
Заплутала в свої сіті.
Її павутина.
Павутина та червона.
Форму зірки має.
Із – за неї українець,
Окрім лиха,
Нічого не має.
Голодують лікарі,
Вчителі і вчені.
Робітник і селянин,
Та пенсіонери.
Прокиньтеся брати й сестри.
Годі уже спати.
Чекають змін від вас діти,
Й Україна мати.
Прокиньтеся тай знімайте
Оті павутини.
Щоб життя було кращим
У нашій країні.
Перестане Україна
Тоді сумувати.
І ніхто не зможе нами
Більше панувати.
Заживемо тоді заможно.
В злагоді і в мирі.
Будемо діток виховувати.
Й будемо щасливі.
          1998 рік.

7 листопада.

АРХІВ. НАПИСАНО В 2008 РОЦІ. Можливо хтось іще й досі вважає цю дату значущою, а саму революцію називає не інакше, як Великою Жовтневою. Але прихильників такої термінології все менше і менше. Не даром говорять, що час ставить всі крапки над «і». Так. Час ставить всі крапки над «і», бо саме с часом погляд на історію, звільняється від емоцій й стає об’єктивним.
Сьогодні, їдучи в київській «підземці», не взявши з собою нічого почитати, постійно дивлюсь на монітор. Після якоїсь зупинки на моніторі з’являється перелік видатних подій цього дня та перелік відомих людей, які в цей день народились. Виявляється в цей день народився не хто не будь, а сам Лев Троцький. Починаю читати уважно: «7 листопада 1879 року народився Лев Давидович Троцький (Бронштейн)» й далі «один із організаторів державного перевороту 1917 року». Вміли більшовики відмічати свої день народження.
Як би не називали люди сьогодні цю сумну  подію: «Великою Жовтневою» чи «державним переворотом», ця подія «пішла» в історію, раз і на завжди, разом з більшовицькою ідеологією. І якщо прихильники цієї дати, які люблять погаласувати в цей день на Майдані Незалежності, думають по іншому. Що в ідеології більшовиків є майбутнє, хай зроблять опитування серед школярів.
Бо ще десь близько 10 років тому, одна жіночка проходячи з своїм сином повз пам’ятник маленькому Володі Ульянову (В. І. Леніну) на запитання сина: «мамо, це хто?», відповіла: «Вождь жовтневої революції». Син уважно глянув на пам’ятник, потім на маму й сказав: «А щось на індійця він зовсім не схожий» 

Дощ іде в стакан...

Дощ іде в стакан.
Із пляшки вина.
Люди всі сплять.
Ніч.
В завтра вранці вставати.
Кому в п’ять,
Кому в шість,
Кому в сім.
А мене манить у другі світи.
В далечінь.
Пора зайнятися своїм
Ділом.
Досить крейдою вже малювати.
Пора знайти в житті своє місце.
Треба пензлі у руки брати.
    Дмитро Дідківський.
                1998 рік.
Російська версія вірша

Чому так влаштований світ.

Чому так влаштований світ.
Я не знаю чия тут провина.
І куди не підеш брехня.
Всюди, ллється кров, мов з бочки вина.
Знаю кохання збереже світ.
Але воно мене погубило.
Й на серці моєму журба.
Й рубцями покрито тіло.
Я брехні оголошу війну.
Краще з правдою жити гіркою.
Чим застряти по вуха в брехні.
Я за правду стану горою.
Дмитро Дідківський.
             1998 рік.
 Російська версія вірша

Вождь душу дияволу продав.

Вождь душу дияволу продав,
Коли до влади йшов.
Й на червоному прапорі його
Невинна наша кров.
Кров мого народу.
Нас все життя на обмані.
На брехні навчали.
І брехню ту чомусь
Правдою назвали.
І новоспечені вожді.
Клялись на нашій  крові,
Що жити будемо краще ми,
Що будемо ситі і здорові.
І ми жили по таборах
Ситі не волею.
Хто в тюрмах,
Хто у лікарнях.
З тяжкою долею.
Дмитро Дідківський
       1998 рік.
 Російська версія вірша.

пʼятниця, 24 березня 2017 р.

Хочу.

Я дивлюсь телевізор
І бачу твій образ.
Слухаю радіо
І чую твій голос.
Дивлюся, на перехожих
І бачу в їх тебе.
Я не знаю, що трапилося
Зі мною.
Ніхто не може впізнати мене.
Я хочу бути з тобою.
Я хочу бути з тобою завжди.
Ми живемо у різних квартирах.
Різних будинків.
 У різних кварталах.
Ти з подружками відпочиваєш
У нічних барах.
Я з друзями пю горілку
В брудних підвалах.
Я хочу бути з тобою.
Я хочу бути з тобою завжди.
Але знаю одне я на певно.
Наші зіткнуться шляхи.
Вірю. Мене покохаєш.
Й будемо разом з тобою на завжди.
            Дмитро Дідківський.
                     1998 рік.
Російська версія вірша.

Невзаємне кохання.

В невзаємній любові.
Вірші читаєш
І квіти даруєш.
У відповідь лише
Грубощі чуєш.
В невзаємній любові.
Не маєш шани.
Поваги не має.
Ніхто тебе більше
Не зустрічає.
В не взаємній любові.
Так завжди було
На цьому світі.
Кому в полі бур’ян.
Кому в лузі квіти.
В невзаємній любові.
Дмитро Дідківський.
           1998 рік.
Російська версія вірша

В парку ім. Маклухо-Маклая.

Осінь. В парку ім. Маклухо-Маклая. м. Малин.

Сонце світить не так.

Днем сонце світить не так.
В ночі, хмара місяць ховає.
Тому що зі мною поруч
Тебе не має.
Ми з тобою розлучились
В той морозний день січня.
Все пройде що проходить,
Тільки істина вічна.
Дмитро Дідківський.
            1998 рік.
Російська версія вірша

Козацький хрест.






За ініціативи УНСОвців 14 жовтня 2015 року, в 
м. Малин відбулося урочисте відкриття козацького хреста на честь та пам’ять загиблих воїнів УНА -УНСО та всіх інших борців за волю України.

Не сумуй.



Не сумуй дівчино.
Скоро смуток твій пройде.
На ніч сонце зайшло.
В ранці знову зійде.
Дмитро Дідківський.
       1998 рік.
Російська версія вірша

Життя.

Життя.
Живи не дрімай.
Після життя смерть.
Хто в пекло хто в рай.
Сам свій шлях обирай.
Дмитро Дідківський.
            1998 рік.
Російська версія вірша

Хай іде дощ.


Хай іде дощ.
З ночі і до світання.
Ніч покровитель закоханих.
Дощ покровитель кохання.
     Дмитро Дідківський
               1998 рік.
Російська версія вірша

Сон довжиною в життя.

Сон довжиною в життя.
За життям криється смерть.
Сон із життя в смерть.
Не успієш і оглянутися.
Сон із життя в смерть.
Потрібно успіти проснутися.
      Дмитро Дідківський.
             1998 рік.

Нічка на дворі.

Нічка на дворі.
Десь по степу бігає кінь.
На небі танцюють зорі.
Мені спати як завжди лінь.
Чумацьким шляхом
В мріях своїх піду.
В далечінь.
А десь по степу,
З вітром на перегонки,
Бігає кінь.
Я люблю ніч.
По сузір’ям її в мріях блукаю.
Десь за темрявою криється таємниця.
Я її відшукаю.
Дмитро Дідківський.
         1998 рік.
Російська версія вірша

Троянди й дівчата.

Троянди красиві квіти,
Та стебла їх в колючках.
Спробуй їх не обережно зірвати.
З’являться рани на твоїх руках.

Дівчата чарівні і ніжні.
Та щирим будь з ними завжди.
Бо серце твоє поранять.
Залишиться шрам на віки.
    Дмитро Дідківський.
            1998 рік.
 Російська версія вірша

четвер, 23 березня 2017 р.

Пам'ятник Єлисею Плетенецькому.

Чернець у човні. (с) Дмитро Дідківський, 2015 р.
Єлисе́й Плетене́цький - засновник Лаврської друкарні і першої в Центральній Україні паперової фабрики. На скульптурі, яка виконана за задумом Ольги Богомолець, зображено ченця, який схиливши голову пливе у човні. Перед ним лежить розкрита книга, а в руці він тримає палаючу свічку.  Річка символізує плинність часу, човен - людське життякнига - знання і життєвий досвід попередників, свічка - просвіта та служіння людям. Автором скульптури є Владислав Волосенко. Скульптура розташована на території замку "Радомисль" на річці Мика.
За матеріалами Вікіпедії.

Янголята.

Янголи, якими я їх побачив в замку "Радомисль".
  Я янгол, який буде Вас захищати під час екскурсії.
Охоронець від Бога.
Збережені ікони.
Хрест випробувань тяжкий, але я допоможу тобі.
 Віруй в Господа. Він доручив мені  зберегти для тебе  ключі від Раю.
Знай. Я постійно молюсь за тебе.

Човники спасіння.

(Нарис до молитовного роздуму пастиря Дмитра Дідківського)
І, сівши до човна, Він переплинув, і до міста Свого прибув. І ото, принесли до Нього розслабленого, що на ложі лежав. І, як побачив Ісус їхню віру, сказав розслабленому: Будь бадьорий, сину! Прощаються тобі гріхи твої! І ось, дехто із книжників стали казати про себе: Він богозневажає. Ісус же думки їхні знав і сказав: Чого думаєте ви лукаве в серцях своїх? Що легше, сказати: Прощаються тобі гріхи, чи сказати: Уставай та й ходи? Але щоб ви знали, що прощати гріхи на землі має владу Син Людський, тож каже Він розслабленому: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім! Той устав і пішов у свій дім. А натовп, побачивши це, налякався, і славив Бога, що людям Він дав таку владу!… (Від Матвія 9:1-8)
                                                           
                                                               Слава Ісусу Христу!

        Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа. (Гал. 1:3)

       Дорогі в Господі брати та сестри, в дитинстві в мене як і в більшості моїх ровесників була забава – весною коли танув сніг, ми робили із аркушів своїх зошитів паперові кораблики. Ми пускали ті кораблики на «велику воду» струмочків талого снігу. Ті паперові кораблики пливли течією, а ми в своїх дитячих мріях розмірковуючи строїли плани про своє майбутнє. В хвилини коли мій кораблик спокійно плив течією я згадував дитяче оповіданнячко Некрасова про «Діда Мазая і зайців» який на своєму човні спасав зайців під час весняного паводку. Моя дитяча уява «малювала моє доросле майбутнє» буцімто під час весняного паводку я пливу на човні і спасаю людей. Зазвичай мій, як і кораблики моїх друзів швидко розмокали і тонули. Повертаючи мене і моїх друзів з «країни мрій» в реалії буденного життя. Не знаю, що в такі хвилини відчували мої друзі, мені завжди ставало сумно. «Нічого собі «Мазай», с таким корабликом й сам не врятуєшся» - думав я.
       Одного разу мій дідусь помітивши що я сумую після чергового краху паперового кораблика, змайстрував мені човника із кори дерева. На відміну від паперового кораблика він не розмокав а спокійно плив течією, час від часу прибиваючись до берега ще не талого снігу. Коли мій човник вкотре зупинився, я почув від своєї бабусі усний переказ сьогоднішнього Євангельського читання. Потім бабуся яка мені завжди говорила про Ісуса Христа, почала говорити мені про Церкву і Хрещення та про те як за допомогою Церкви і її служителів Ісус Христос рятує людей. Десь через місць дідусь з бабусею відвезли мене до Церкви. А потім десь через півроку я був охрещений «Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа».
       Враховуючи, що мені було на той час вісім років я пам’ятаю своє хрещення, пам’ятаю слова втіхи і обітниці які говорив священик мені під час Таїнства Хрещення. Пам’ятаю як він говорив моїм близьким, що не можна так легковажити хрещенням, що потрібно хрестити дітей зразу після народження.
       Слово Боже вчить нас про хрещення: «Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде». (Від Марка 16:16); « всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!» (До Галатів 3:27). Мартін Лютер говорив про хрещення: «Отже, ми бачимо, якою величною і чудовою річчю є Хрищення, котре визволяє нас із пащеки диявола і вчиняє нас дітьми Божими, котре здавлює і знищує гріх, після цього щоденно підкріплюючи нову людину, котре є і завжди лишатиметься дієвимдо того часу, доки ми не перейдемо від свого жалюгідного і ницого стану до вічної слави».
       Браття і сестри, в сьогоднішньому  Євангельському читані ми бачимо гарний приклад як люди проходять до Господа не ради своїх потреб а ради потреб своїх ближніх: «принесли до Нього розслабленого, що на ложі лежав». Причину чому він не міг сам прийти Євангеліст Матвій змальовує, що людина була «розслабленою» й тому не могла ходити. Його принесли до Господа люди які вірили що Господь його зцілить. Мабуть вони сильно були здивовані що замість зцілення Ісус почав говорити про прощення: «І, як побачив Ісус їхню віру, сказав розслабленому: Будь бадьорий, сину! Прощаються тобі гріхи твої!» Читаючи чи слухаючи ці слова багато людей можуть зрадіти: «Як чудово, хоча мої близькі не вірять, через мою віру Господь спасе їх». Але це не так. Це так само помилково як пускаючи паперові кораблики думати що вони спасуть когось під час весняного паводку. Ми повинні пам’ятати що без щирого каяття немає прощення. Також ми повинні пам’ятати що наша віра може лише «принести» людину до Господа. Що лише Господь через Святого Духа який діє через Слово Боже і Засоби Благодаті всиляє їй віру й через віру в Ісуса Христа і в Його обітниці людина розкаюється в своїх гріхах і саме через віру людини Ісус дарує Прощення і Вічне Життя.
       Читаючи: «І, як побачив Ісус їхню віру, сказав розслабленому: Будь бадьорий, сину! Прощаються тобі гріхи твої!» - ми радіємо, що Господь має владу прощати гріхи. Що наші гріхи в яких ми щиро розкаюємось нам прощено.  Знаючи це ми також бажаємо щоб наші близькі, друзі, родичі також були прошені і також були громадянами Царства Божого. Тому зразу після народження зазвичай ми їх приносимо до Церкви і через Таїнство Хрещення вони «вдягаються в Христа» і стають «дітьми Божими»…
       На жаль християнське виховання зазвичай в більшості людей на цьому закінчується. Й тому стан їхньої віри схожий на паперового кораблика, який розмокає й тоне навіть від маленьких струмочків талого снігу. Чи може такий кораблик витримати «бурхливе море» людського життя? Ні не може. Також стан їхньої віри схожий на «розслабленого» із сьогоднішнього Євангельського читання. Він знав про Ісуса Христа як і знав що Він зцілює і прощає людей. Але через вади здоров’я він не міг прийти до Ісуса. Так само багацько людей знають про Ісуса Христа, але їхня віра занадто слабка, щоб в неділю дійти до Церкви. Тому наш обов’язок християнина привести цих людей до Ісуса Христа та до Його Церкви. Так само як свого часу зробили з нами наші близькі. І саме за них ми завдячуємо Господу за наше спасіння. Вони були для нас тими «човниками спасіння», що привели нас до Ісуса Христа.
       Хай нашому Господу Ісусу Христу одному буде вся слава і честь навіки віків. Амінь.

       Всемилостивий Боже! Ми дякуємо Тобі за всіх людей які свого часу привели  нас до Ісуса Христа - до нашого Господа, Спасителя і Викупителя. Який Своєю дорогоцінною кров’ю звільнив нас від влади гріха. Використовуй Отче Небесний нас, щоб ми могли приводити людей, які через слабкість віри, самі не в змозі прийти, до Церкви. Амінь.

Білий і чорний колір.

Люди йдуть в ніч.
Відходять в інші світи.
Ніч темна, смерть біла.
Лише два кольори.
Білий і чорний колір,
Символи зла й доброти.
Білий і чорний колір,
Різні два береги.
Я не знаю навіщо,
Але люблю чорний колір.
І як світить в ночі зоря.
Я люблю правду,
А вона завжди зла.
Дмитро Дідківський.
       1998 рік.
Російська версія вірша

Подивіться як рвуться кайдани.

Подивіться як рвуться кайдани.
Надоїло в рабстві нам жити.
На нас рухаються танки.
Тільки нас вже не зупинити.
Хай наші сили не рівні.
Нас нічим вже не залякати.
За ВОЛЮ і НЕЗАЛЕЖНІСТЬ.
До кінця нам потрібно стояти.
Скільки нас у бою загине?
Скільки нас уже полягло.
Тільки в рабство нас
Вже не вернути.
У імперію де править зло.
     Дмитро Дідківський.
          1998 рік.
Російська версія вірша.

На поляні в лісі.

На поляні в лісі
Вогнище палало.
Братів своїх й сестер
Воно зібрало.
Хочу вам сказати.
Перед тим, як вино пити.
Давайте у мирі
І в злагоді жити.
Ми всі злі
Брат на брата з сокирою йде
Так вирішують вони, суперечки свої.
І до чого це все приведе.
Хочу вам сказати.
Перед тим, як вино пити.
Давайте у мирі
І в злагоді жити.
Ми не знаємо що
Зле, а що добре.
Майже всі без Бога живемо.
Але що ми посіємо.
Те і зберемо.
 Хочу вам сказати.
Перед тим, як вино пити.
Давайте у мирі
І в злагоді жити.
Дмитро Дідківський.
Лютий 1998 рік.
Російська версія вірша

Чудова ніч.

Вже  світанок вставай.
Вдягайся й додому іди.
Якщо щось не так пробач.
На роботу потрібно іти.
Яка чудова була ніч.
Місяць світив у вікно.
Ми з тобою були на канапі.
На столі стояло вино.
Мене чекає тяжкий день.
Ніхто не в змозі допомогти.
До побачення крихітко,
Й ще раз пробач.
Приходь до мене в ночі.
  Яка чудова  ніч.
Місяць світить у вікно.
Ми з тобою на канапі.
А на столі вино.
Дмитро Дідківський.
31.1.1998 рік.
Російська версія вірша

З одного фужеру.

Не судилося нам разом бути.
Такі вже в нас долі.
Нам тепер у різні вікна.
Світить місяць й зорі.
     Все що було,
     Все пройшло.
     Нам з тобою
     З одного фужеру.
     Вже ніколи
     Не пити вино.
Не іти по одній дорозі.
В дощ, під плащем одним.
Не стояти, на одному порозі.
Був вогонь, залишився дим.
     Все що було,
     Все пройшло.
     Нам з тобою
     З одного фужеру.
     Вже ніколи
     Не пити вино.
    Дмитро Дідківський.
       1998 рік.
Російська версія вірша

Стоїть могилка в квітах вся...

Стоїть могилка в квітах вся.
Наче калина в лузі.
Слава, подивись,
До тебе пройшли друзі.
     Біль в серці, не зарадити нічим.
     Твоя ненька вся в сльозах ридає.
     Та смерть в нас така міць.
      Вона і юних забирає.
До тебе всі сюди прийшли.
Мороз усіх скребе по шкірі.
Коли смерть прийшла до нього.
Куди дивився ти наш Боже?
     За брата ти був мені.
     З дитинства з тобою ми дружили.
     Всю радість, горе та журбу.
     Завжди по-рівно ділили.
Слава, приходь у мої сни.
Навчай не брехати, не лицемірити.
Навчай мене тільки добру.
Навчай мене у Бога вірити.
     Прийде час і ти прийдеш.
     Прийдеш, щоб душу мою забрати.
     І з цім змирюся напевно я.
     Перед Богом кожен повинен предстати.
Тільки прошу не підганяй.
Мене схрещувати руки.
Дай часу, щоб мені пройти.
Через всі радості і муки.
     Дай часу в волю пожити.
     Щоб всі свої діла налагодити.
     Щоб марним не було життя.
     І на землі свій слід залишити.
       Дмитро Дідківський.
           1998 рік.
Російська версія вірша.

вівторок, 21 березня 2017 р.

Не плач.

(Нарис проповіді пастиря Дмитра Дідківського)          

«І сталось, наступного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наїн, а з Ним ішли учні Його та багато народу. І ось, як до брами міської наблизився Він, виносили вмерлого, одинака в своєї матері, що вдовою була. І з нею був натовп великий із міста. Як Господь же побачив її, то змилосердивсь над нею, і до неї промовив: Не плач! І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: Юначе, кажу тобі: встань! І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері. А всіх острах пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: Великий Пророк з'явився між нами, і зглянувся Бог над народом Своїм! І розійшлася ця чутка про Нього по цілій Юдеї, і по всій тій країні». (Від Луки 7:11-17)

 Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа. (Гал. 1:3)
Дорогі у Христі Ісусі, давньоримський філософ Луцій Сенека , визнаючи швидкоплинність нашого життя говорив: «Ніколи число прожитих років не змусить нас визнати, що ми прожили достатньо». Між життям і смертю ми завжди вибираємо життя. Незалежно  від кількості прожитих років ніхто не хоче помирати. Саме слово «СМЕРТЬ» лякає нас та приводить у відчай. Й щоб якось продовжити життя вченні постійно працюють над різними «еліксирами  життя» але в них нічого не виходить. Смерть сильніша за людське життя. Люди вмирають від нещасних випадків,від хвороб від старості. Смерть це незворотній наслідок гріхопадіння Адама і Єви. «Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили».(Рим. 5:12).
Нам так само як і жителям містечка Наїн нажаль частенько приходиться бувати на похоронах. В таких випадках ми сумні, перелякані, наші очі вологі від сліз, а серце наповнене жалем та журбою. Смерть не дає нам ніякого шансу чи вибору. Вона як суворий суддя ставить нас перед фактом: «Все, близької Вам людини більше не має. Вона померла».  «Стережіться наступними можете бути Ви». Замість слів втіхи нам згадуються уривки з Писання: «бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави… Рим. 3:23) й «Бо заплата за гріх смерть…» (Рим. 6:26).  І це дійсно так.
     Ми шукаючи втіхи іноді чуємо від людей: «Поплач, легше стане». Але хіба може стати легше. Народна мудрість нам говорить: «Сльозами горю не допоможеш». Смерть близької нам людини це рани на нашому серці які не гояться. Це рани з якими нам потрібно вчитися жити. «Не плач!» - говорив Ісус наїнській вдові. «Не плач!» - Він промовляє до всіх у хвилини горя, нещасть, у хвилини коли люди втрачають своїх близьких. Це слова великої втіхи. Бо  до слів Закону: «всі згрішили, і позбавлені Божої слави» нам додаються слова Євангелія: «але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру, щоб виявити Свою правду через відпущення давніше вчинених гріхів, за довготерпіння Божого, щоб виявити Свою правду за теперішнього часу, щоб бути Йому праведним, і виправдувати того, хто вірує в Ісуса».(Рим. 3:24-26). Й до «Бо заплата за гріх смерть…» нам додано: «а дар Божий вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!»

     Й хоч ми сумуємо на похоронах за померлими що вони пішли від нас і ми їх більше не побачимо. Ми втішаємо себе тим що вони спочили в Господі.
«Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя». (Ів. 5:24) й «І почув я гучний голос із престолу, який кликав: Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними,і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!І сказав Той, Хто сидить на престолі: Ось нове все творю! І говорить: Напиши, що слова ці правдиві та вірні!» (Об. 21:3-5)

     А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Той, Хто вас кличе, Він і вчинить оте! (1Сол.5:23,24) Йому нехай буде слава по віки. Амінь.

Не знають меж вірші.

Не знають меж вірші.
І їх не спиниш на кордоні.
Поети захистять світ.
Коли політики не в змозі.
Дмитро Дідківський.
      1998 рік.

Російська версія.

Замість епілогу.

Щоб не зів’яли
Квіти на могилі.
Хай ідуть зливи…
Тільки не плачуть хай очі.
Приходьте друзі до мене в день.
Я прийду до вас в ночі.
Дмитро Дідківський.
     1998 рік.

Російська версія

Любка.

Де ти моя Любка.
Мила, рідненька.
Добра, хороша.
Дівчина чепурненька.
       Згадай як в дитинстві,
       Нас всі ображали.
       «Жених й наречена»:
       Нам всі кричали.
Як на горищі
Спідниця в тебе спала.
Я тебе поцілував.
«Не чіпай»: сказала.

Л.О.

Відстань в сотні миль.
Нас з тобою, рідненька розділяє.
Чи будемо разом іти ми по життю.
Цього з нас ніхто не знає.
       Ми говоримо слова кохання.
         Серця наші, як свічки палають.
         Від заходу сонця, й до світання.
         Про нову зустріч вони благають.
Та не суджено завжди бути разом.
Перешкоди різні на заваді.
Й чим довшу розлуку нам доля дасть.
Тим більше зустрічі своїй, будемо раді.
             Дмитро Дідківський.
              31 січня 1998 рік.

Російська версія  Л.О.

понеділок, 20 березня 2017 р.

Свято - Покровська Церква м. Малин.


Свято -  Покровська Церква м. Малин. 
(с) Дмитро Дідківський. (2015 рік).

Під конвоєм.

Із суду вели під конвоєм.
Біля паркану стояла дівчина моя.
Мене проститися з нею не пустили.
І по її щоці бігла сльоза.
       Конвою, лютий, дай мені хвилину.
       Я маю їй дещо сказати.
       З нею нас навіки розлучили.
       Адже мене повинні розстріляти.
Не плач люба, кохана моя.
Така вже доля – скоро я загину.
Ти тільки себе, прошу бережи.
Від мене, чекаєш ти дитину.
       І будуть весною, каштани ще цвісти.
       І будуть літом, пускати пух тополі.
       Ніколи більше не побачу цього я.
       Ніколи більше не побачу волі.
Прощай кохана, навіки прощай.
Прощай люба, моя рідна, мила.
Ніколи більше не побачу тебе.
Ніколи не побачу свого сина.
       Коли він з’явиться на світ.
       Про все розкажеш йому, моя мила.
       Про те, як я провину на себе взяв.
       Про те, як мєнта ти замочила.
Дмитро Дідківський.
9 грудня 1997 рік.
Російська версія вірша Под конвоем.

Серце.

Серце в тебе,
Як троянди квіти.
Що кохання в світі є,
Йому не зрозуміти.
Дмитро Дідківський.
7 грудня 1997 рік.

P.S.  Російська версія вірша Сердце

Став в парку.


Місто Малин. Один із ставів в парку ім. Миклухо - Маклая. 
                                            (с) Дмитро Дідківський. (2008 рік).

Серебряные пули.

Жизнь бьет сильнее,
Даже за серебряные пули.
Пули, все дуры.
Жизнь бьет наверняка.
Перековать бы пули
На серебряные струны.
И петь бы песни под гитару
С друзьями у костра.
И до утра.
Дмитрий Дидковский.
17.08.08. Город Малин.

***

Изведи меня.
До головокружения.
До полумрака,
До полупустоты.
Что б утро.
Не превращалось у забвения.
Чтоб сердце пело.
И по утрам всегда,
Тебе одной дарить цветы.
Цветы оранжерей,
Клумб лесов, полей.
Уж сколько лет
Со мною ты обвенчана.
Иди ко мне.
И страсти не жалей.
Дмитрий Дидковский.
13.08.08 год.

Вляпался или пародия на самого себя.

Пародия на самого себя.
Кто я такой?
Может «шансонет» или «блатняк».
А может «блататай» иль «блататуй».
Слышу, мне уже кричать:
- Эй, парень ты словами не балуй.
Может простой поэт,
Ведь все-таки пишу стихи.
А может бард,
Ведь иногда хриплю их под гитару.
Кто я такой?
Уже спросил у всех «святых».
Сейчас бегу спросить еще и «маму».
Кто я такой?
Как много ярлыков.
Как не ярлык, так слово
Почему-то очень гадское.
Еще хочу сказать спасибо
Французам я.
За «их (русский) шансон»,
Й «Советское шампанское».
Кто я такой?
Ответ не находя
Пришел к вам на I.UA.
Хотел вам рассказать про
«Их, русский шансон».
А все кричать:
- Что то, сплошная зона.
Хотел вам рассказать про шансон.
А сам «вляпался» в КОЛЕКЦИЮ ШАНСОНА.
Я не устану. От ваших ярлыков.
Уже привык, иль не обращал внимания.
Сижу, пишу стихи.
Ведь жить без стихов -
Так будет скучно вам.
А для меня так просто в наказания.
                         25.07.2008.
P.S.  «Их русский шансон» подразумевается, что тоже чужой не наш.
            Коллекция Шансона – сообщество на I.UA

субота, 18 березня 2017 р.

Солодка їжа для спасіння.

(Нарис проповіді пастиря Дмитра Дідківського)

І будеш говорити до них Мої слова, чи вони послухаються, чи занехають, бо вони ворохобні.
А ти, сину людський, послухай, що кажу Я тобі: Не будь ворохобний, як цей дім ворохобности, відкрий свої уста та з'їж, що Я тобі дам.
І побачив я, аж ось до мене простягнена рука, а в ній звій книжковий.
І Він розгорнув його перед моїм обличчям, а він пописаний спереду та ззаду. І було на ньому написано пісні плачу, стогін та горе…І сказав Він до мене: Сину людський, з'їж, що знайдеш! З'їж цього звоя, і йди, говори до Ізраїлевого дому!
І відкрив я свої уста, і Він дав мені з'їсти цього звоя.
І сказав Він до мене: Сину людський, нагодуй свого живота, і наповни своє нутро тим звоєм, що даю Я тобі! І я з'їв. І був він в устах моїх солодкий, як мед.
І сказав Він до мені: Сину людський, іди, ввійди до Ізраїлевого дому, і говори до них Моїми словами.  (Єзекіїль 2:7-3:4)

                       Слава Ісусу Христу !
Дорогі в Господі Брати і сестри! Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа! Друзі, що ви вчора вечеряли, чи що ви їли сьогодні на сніданок? Мабуть ви подумали, що я хочу напроситися до вас в гості. Зовсім ні. Просто хочу пригостити вас солодощами та щоб ви пригостили ними ваших друзів! Мабуть ви знову думаєте, що в мене день народження і я вам хочу запропонувати смачний торт чи шоколадних цукерок. Ні.
       У Матвія написано: "Не хлібом самим буде жити людина..." /Мт4:4/ . Ці слова Господа, що він промовляє нам через апостола Матвія ми так часто повторюємо коли хочемо підкреслити щось духовне що вони стали прислів’ям. "Не хлібом єдиним "- говорить прислів’я "...але кожним словом, що походить із уст Божих"/Мт.4:4/, говорить Господь, через Матвія. Слово яке Бог Отець промовляв синам Ізраїлевих через пророків і яке Він промовляє до нас через Святе Письмо. Святе Письмо - єдина найсолодша їжа для нашої душі. Хоч раніше для нас була гірка їжа ,бо в :"  ньому написано пісні плачу, стогін та горе"/Єзк2:10/ нашого гріха, та  наслідок нашого гріха - вічна смерть. І те що ми своїми власними ділами чи заслугами, своїм статусом у суспільстві чи обітницями не можемо звільнитись від вічної смерті і отже і від вічного "стону і плач" в "озері огняному". Це найсолодша їжа для нашої душі, тому що вона запевняє нас : "що ми одержуємо прощення гріхів, і стаємо праведними перед Богом з благодаті, заради Христа, через віру, коли віримо, що Христос страждав за нас, і що заради Нього наші гріхи прощенно, і нам дано праведність, і вічне життя.
          Тому що Бог вважатиме та зараховуватиме цю віру за праведність, як-то каже Павло в Посланні до римлян 3:21-26: " А тепер, без Закону, правда Божа з'явилась, про яку свідчать Закон і Пророки. А Божа правда через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує, бо різниці немає, бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру, щоб виявити Свою правду через відпущення давніше вчинених гріхів, за довготерпіння Божого, щоб виявити Свою правду за теперішнього часу, щоб бути Йому праведним, і виправдувати того, хто вірує в Ісуса. "   і
4:5 : "А тому, хто не виконує, але вірує в Того, Хто виправдує нечестивого, віра його порахується в праведність".  /А.В.4 стаття/.
         Святий Дух через пророка Єзекілю промовляє нам, щоб ми постійно "споживали" Слово Боже, через яке ми отримали віру і народження згори. Щоб ми постійно читали його і повторювали. Щоб ми постійно над ним роздумували і перебували в ньому. І недаремно Він порівнює його з медом, бо як наш шлунок хоче щоб ми насичували його чимсь корисним і смачним, так само і душа наша постійно хоче насичуватись Словом Божим .  
       Брати і сестри! Постійно перебуваймо у Слові Божому в якому, як сказав один богослов с початку і до кінця золотими нитками викарбуване ім’я Ісуса Христа. В Якому ми щодня помираємо для гріха і народжуємось для життя вічного. І як в свій день народження ми любимо пригощати своїх друзів солодощами, так само наш люблячий Господь заохочує нас "пригощати" своїх ближніх Словом Божим. Щоб вони "ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім'я Його!". /Ів.20:31/. І хай за це буде нашому Господу честь і слава на вічні вікі. Амінь.

Возращаясь домой или "А что я скажу родителям"

Однажды возвращаясь с Тернополя, выхожу с поезда   №50 "Трускавец-Киев".  Утро, 6-26, на перроне все угрюмые и сонные лица. Не спеша подымаюсь на вокзал и пью кофе. Опять не спеша иду к станции метро "Вокзальная". Возле метро стоит толпа сонных, но уже пьяных заробитчан. Беру жетон и захожу в метро. В вагоне метро тоже все сонные и угрюмые.       Вдруг в вагон заходит очень молоденькая парочка. На лице девчонки, а ей было от силы 15, видно следы вчерашней помады и испуг. Она постоянно шепотом повторяет своему парню, которому тоже где то около лет 17: " Что я скажу в дома родителям, они же меня убьют". Эту фразу она повторила наверное раз 10, парень все молчал и самодовольно улыбался. И когда она уже в истерике спросила его: "Почему ты молчишь, скажи, что мне делать и что мне сказать родителям". Парень не переставая самодовольно улыбаться выкрикнул на весь вагон: "Не переживай, скажем твоим родителям что аборт делать не будем".    
     Я не спрашиваю куда смотрят родители. Меня пугает вопрос, куда делось чувство ответственности у парней. И почему на его месте появилось безразличие и пустота. Почему сейчас в многих стает за норму думать лишь о своей похоти и не думать о людях которые нас любят, и вообще не думать о последствиях.    
Девушки, что бы у вас не было таких ситуаций, перед тем как что то делать думайте о последствиях. Не надо встречаться с кем попало и тогда у вас никогда не будет подобных ситуаций.
                     С архива 2008 год.

пʼятниця, 17 березня 2017 р.

До сторіччя УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

До сторіччя УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ хотілось пригадати слова вічного РЕВОЛЮЦІОНЕРА і ПРОТЕСТАНТА - ІВАНА ФРАНКА:
Встане славна мати Україна,
Щаслива і вільна,
Від Кубані аж до Сяну-річки
Одна, нероздільна.
Щезнуть межі, що помежували
Чужі між собою,
Згорне мати до себе всі діти
Теплою рукою. 
(Фрагмент віршу "Розвивайся ти, високий дубе " з циклу "Україна")